Переоцінка основних активів для цілей МСФЗ

Основні засоби часто становлять більшу частину всіх активів організації. Стан і вартість основних засобів цікавлять керівництво, інвесторів, засновників, акціонерів. Точна інформація такого характеру дозволяє оцінювати фінансовий стан підприємства, приймати обґрунтовані рішення, пов’язані з його господарською діяльністю. Крім того, вартість основних засобів є базою для розрахунку податку на майно та амортизаційних відрахувань.

Під впливом інфляції балансова вартість основних засобів може суттєво відхилятися від вартості їх відтворення в сучасних умовах. Усунути цю невідповідність дозволяє переоцінка. Таким чином, переоцінка, якщо розглядати її наслідки в комплексі, є ефективним механізмом управління показниками фінансового стану організації. Крім того, бухгалтерська звітність у частині відображення інформації про наявність основних засобів стає більш достовірною: об’єкти відображаються не у витратній, а в ринковій оцінці.

Переоцінка основних засобів здійснювалася і раніше, до 2000 р. відповідно до постанов Уряду України. Так було проведено чотири обов’язкові переоцінки основних засобів підприємств незалежно від форми власності у період 1992–1996 рр. Метою цих переоцінок було приведення балансової вартості основних засобів у відповідність до чинних цін і умов відтворення основних засобів на дату переоцінки. Переоцінка проводилася за коефіцієнтами, встановленими Держкомстатом України.

Регулярна переоцінка основних фондів проводиться з метою приведення їх фактично сформованої вартості до реального ринкового рівня. Нерівномірна динаміка ринкових цін на окремі елементи основних фондів призводить до викривленого уявлення про реальну вартість уже діючих основних фондів, а отже, до викривленого визначення суми амортизаційних відрахувань, собівартості товарів або послуг, рентабельності. Особливо різко це проявляється у періоди високих темпів інфляції.

Різниця між обов’язковою та добровільною переоцінкою полягає в тому, що при добровільній переоцінці зміна балансової вартості майна не впливає на величину оподатковуваного прибутку підприємства, а також не змінює його вартість у податковому обліку, а отже, амортизація нараховується в тому ж порядку і в тих самих сумах, що й до зміни балансової вартості майна.

Періодичність проведення переоцінок повинна залежати від змін у справедливій вартості основних засобів. Якщо справедлива вартість уже переоціненого активу суттєво відрізняється від його балансової вартості, необхідна додаткова переоцінка. Справедлива вартість деяких об’єктів основних засобів може зазнавати значних і довільних коливань, тому вони потребують щорічної переоцінки. Такі часті переоцінки не потрібні для об’єктів, справедлива вартість яких зазнала незначних змін. Потреба в переоцінці таких об’єктів може виникати раз на 3–5 років.

Проблема оцінки та обліку основних засобів є однією з найважливіших для українських організацій при підготовці звітності, що відповідає міжнародним стандартам, що зумовлено високою часткою основних засобів у структурі активів більшості підприємств. Для обліку основних засобів відповідно до МСФЗ слід використовувати кілька стандартів, головним чином МСФЗ 16 «Основні засоби». Згідно з одним із підходів цього стандарту основні засоби мають оцінюватися за історичною вартістю. Після первісного визнання як актив об’єкт основних засобів обліковується за первісною вартістю за вирахуванням накопиченої амортизації та накопичених збитків від знецінення. Відповідно до другого підходу основні засоби обліковуються за переоціненою вартістю.

Підхід до переоцінки в обох системах бухгалтерського обліку є однаковим. Якщо основний засіб обліковується за переоціненою вартістю, він має регулярно переоцінюватися. При цьому переоцінка здійснюється щодо всієї групи відповідних основних засобів.
Переоцінка об’єктів основних засобів у межах одного класу проводиться одночасно, щоб уникнути вибіркової переоцінки активів, а також подання у звітності статей, що є сумою об’єктів, оцінених за різними підходами.

Якщо є підозри на знецінення основних засобів, то з метою дотримання принципу консерватизму МСФЗ 36 «Знецінення активів» вимагає проведення спеціальної процедури - тесту на знецінення. Предметом переоцінки основних фондів є: будівлі, споруди, робочі силові машини та обладнання, вимірювальні та регулювальні прилади, обчислювальна техніка, транспортні засоби, інструмент, виробничий та господарський інвентар, інші види основних фондів, що діють, перебувають на консервації, у резерві, підготовлені до списання, але не оформлені відповідними актами, а також об’єкти незавершеного будівництва та обладнання, призначене для монтажу.

При переоцінці основних фондів визначається повна відновлювальна вартість основних фондів, тобто вартість нових аналогічних об’єктів за ринковими цінами і тарифами на дату переоцінки, включно з витратами на придбання (будівництво), транспортування, монтаж об’єктів, а для імпортованих - також митні платежі тощо. Підприємства та організації мають право самостійно визначати метод переоцінки основних фондів. Таких методів два.

1. Метод прямої оцінки полягає в перерахунку вартості окремих елементів основних фондів за документально підтвердженими ринковими цінами на нові об’єкти, аналогічні оцінюваним (на 1 січня відповідного року). Для підтвердження цін можуть використовуватися: дані оцінок аналогічної продукції від виробників; дані державної статистики, торговельних інспекцій; інформація зі ЗМІ та спеціальної літератури; експертні висновки.

2. Метод індексної оцінки полягає в індексації окремих об’єктів основних фондів із застосуванням індивідуальних індексів вартості. Індекси доводяться органами виконавчої влади та публікуються у ЗМІ.

Вартість послуги