Оцінка банку

Банківський сектор є великим і швидкозростаючим сектором економіки. Саме тут сформувалися фінансові інститути та накопичені значні активи. На ринку банківських послуг основними тенденціями є розширення складу послуг/фінансових продуктів поряд зі спрощенням доступу споживача до них; укрупнення самих банків за рахунок злиттів і поглинань або за рахунок власного розвитку. Під час визначення вартості об’єктів, що володіють багатомільярдними активами, можуть виникати складнощі залежно від обраних методів оцінки та необхідної точності й детальності обліку всіх складових активів банку і факторів, які вже впливають або можуть вплинути на діяльність банку та його фінансові результати.

Під час оцінки банку використання витратного підходу обґрунтоване оцінкою витрат на створення/придбання всіх матеріальних і нематеріальних активів, зокрема й ділової репутації банку. Для початку проведення такої оцінки необхідний баланс банку, а саме розділ № 1 «Активи». Укрупнено активи банку включають:

• Грошові кошти
• Кошти в Національному банку України
• Кошти в кредитних організаціях
• Чисті вкладення в торгові цінні папери
• Чисті вкладення в інвестиційні цінні папери, що утримуються до погашення
• Чиста позичкова заборгованість
• Чисті вкладення в цінні папери, наявні для продажу
• Основні засоби, нематеріальні активи та матеріальні запаси
• Вимоги щодо отримання відсотків
• Інші активи

Щодо перших трьох позицій (грошових коштів, коштів у Нацбанку та коштів у кредитних організаціях), то вони найчастіше не переоцінюються (окрім випадків, коли є підстави вважати, що для коштів, розміщених у кредитних організаціях, існує ризик неповернення або ризик порушення строків повернення).

Окремо слід виділити позичкову заборгованість і вимоги щодо отримання відсотків, оскільки саме тут, як правило, зосереджена основна частина активів банку. Основну частину становить позичкова заборгованість, а не відсотки за нею. Ці активи об’єднані, оскільки це права вимоги щодо одних і тих самих суб’єктів, і з точки зору методології їх оцінка є однаковою.

Під час оцінки вартості прав вимоги зводяться до визначення дисконту за ризик неповернення позики та ризик виникнення витрат на проведення заходів із забезпечення повернення, включно зі зверненням стягнення на предмет застави. Варто зазначити, що величина цього дисконту найчастіше не може бути однаковою, оскільки різним групам позичальників надаються кредити на різних умовах. У зв’язку з цим найважливішою частиною оцінки є класифікація позичкової заборгованості та визначення дисконту для кожної підгрупи. При цьому використовується статистична інформація щодо повернення кредитів за попередній період, а також поточні дані про стан фінансового ринку та перспективи його розвитку.

Таку статтю активів, як цінні папери, у портфелі банку можуть складати практично всі види цінних паперів, що обертаються на ринку, — акції, векселі, облігації та інші. Зазвичай банк володіє високоліквідними інструментами, що мають ринкові котирування, однак можуть траплятися й об’єкти, які не котируються на відкритому ринку. Оцінка таких цінних паперів може бути досить трудомісткою, оскільки потребує детального вивчення емітента, а якщо таких об’єктів багато — це суттєво збільшує складність оцінки.

Оцінка основних засобів не має особливої специфіки. Найчастіше це нерухомість, автотранспорт, офісне обладнання. Певну специфіку банку формують лише банкомати, касове та депозитарне обладнання, обладнання для пластикових карток. Але вартість цього обладнання порівняно з іншими активами є незначною.

Оцінка вартості банку включає не лише вартість активів, але й величину зобов’язань банку (пасиву), а оскільки величина зобов’язань визначається за даними бухгалтерського обліку на дату оцінки, її визначення не становить труднощів.

Іншим методичним підходом, що застосовується для оцінки банку, є дохідний. Оскільки всі банки мають добре налагоджені системи обліку та автоматизації діяльності, а їх звітність перевірена аудиторами та державними наглядовими органами, застосування дохідного підходу ґрунтується на добре структурованій і перевіреній інформації. Це, у свою чергу, робить отримані результати обґрунтованими та об’єктивними. Вибір методів у межах дохідного підходу визначається специфікою банку та особливостями його діяльності, але найчастіше це метод капіталізації прибутку та метод дисконтування грошових потоків.

Під час проведення оцінки банку також можуть застосовуватися методи порівняльного підходу. Банки зазвичай існують у формі акціонерних товариств, а найбільші — у формі відкритих акціонерних товариств, тому оцінка банку може здійснюватися як оцінка його акцій (наприклад, методом продажів або методом ринку капіталу). Інформаційною основою для застосування цих методів є біржові котирування широкого спектра банків, представлених на ПФТС. Підбір аналогів не становить значних труднощів, оскільки банківський сектор добре представлений на біржових торгах, а інформація про банки-емітенти є відкритою. Труднощі можуть виникати при оцінці невеликих банків або банків у складному фінансовому стані, оскільки їх порівняння з лідерами галузі може бути необґрунтованим.

Оцінка фінансових установ

Для оцінки вартості банку оцінювачу необхідно враховувати особливості банківського бізнесу та відмінні риси банку як кредитної організації. Такими особливостями є:

• Нагляд і жорстка регламентація банківської діяльності з боку Національного банку України;
• Підвищений рівень концентрації ризиків у балансі банку;
• Висока частка позикових коштів поряд із низьким рівнем власного капіталу банку;
• Особливості бухгалтерського обліку;
• Ускладнення здійснення та оформлення низки операцій (наприклад, видача депозитів).

В оцінці банку важливим є аналіз фінансової стійкості, ознаками якої є:

• Платоспроможність;
• Помірність ризику;
• Ліквідний баланс;
• Достатній рівень капіталу;
• Відповідність вимогам щодо якості капіталу.

У зв’язку зі значними коливаннями цін на банківські активи слід зазначити, що існують певні особливості їх оцінки. Так, оцінка фінансових активів банку за ринковою вартістю проводиться лише у разі їх обігу на вторинних фінансових ринках. Активи, що не обертаються на вторинних ринках, оцінюються розрахунковими методами. Ринкова ціна активів, що обертаються на біржах, визначається у процесі торгів і є публічною. Велику роль у оцінці банків відіграють нематеріальні активи, які можуть суттєво збільшувати вартість банку: гарантії депозитів, депозитна франшиза, ліцензії, патенти, стабільність ресурсної бази тощо. Таким чином, навіть банки з від’ємним капіталом певний час можуть зберігати цінність, оскільки нематеріальні активи компенсують від’ємний власний капітал.

До типових завдань оцінки банку належать:

• Розрахунок кредитоспроможності. Оцінка ринкової вартості банку дозволяє з певною точністю визначати доцільність надання кредиту, його умови та строки, що знижує кредитний ризик.
• Оцінка інвестиційної привабливості. Об’єктом оцінки є пакети цінних паперів, при цьому важливими є показники ринкової активності банку.
• Підвищення ефективності управління. Коректна оцінка активів дозволяє приймати обґрунтовані фінансові рішення.
• Контроль регулюючими органами. Стабільність банку контролюється на основі результатів незалежної оцінки.
• Реструктуризація. Визначення ринкової вартості необхідне для розвитку бізнесу, особливо у процесах злиття та поглинання.
• Продаж (придбання) банку. Незалежна оцінка дозволяє визначити об’єктивну ринкову ціну.

Висока кваліфікація наших співробітників дозволяє виконувати оцінку банків у мінімальні строки.

Зазначені документи для оцінки банку мають бути надані у вигляді копій, завірених печаткою та підписом уповноваженої особи або нотаріально.

Вартість послуги оцінки банку дивіться у прайс-листі.